Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національний Університет “Львівська Політехніка”
Українська фентезі і романи у віршах Л. Костенко як антиномічні полюси сучасної української літератури Львів - 2011 Жанр фентезі з’явився в українській літературі недавно (в останні 4-5 років), причому спершу як переклади надзвичайно популярних у масах (“культових”) творів Дж. Р.Р. Толкієна і Д. Ліндсей. Зараз ми маємо можливість спостерігати за формуванням національного варіанту фентезі в оригінальній українській літературі. Цей процес закономірно повинен стати предметом уваги літературознавців, і головні напрямки його дослідження можна приблизно окреслити так: причини і підстави виникнення жанру фентезі та його величезної популярності, блискавичного розповсюдження в багатьох країнах; роль і місце фентезі в українській літературі тепер або в найближчому майбутньому; специфіка цього жанру, або, іншими словами, який зміст, недоступний іншим жанрам, несе в собі українська фентезі, як вписується новий жанр в уже існуючу систему українських жанрів і як взаємодіє з “високою”, “елітарною” літературою. Перелік подібних питань можна продовжити, що свідчить про безумовну актуальність проблеми і необхідність уважного дослідження жанру фентезі і процесу його формування в контексті сучасної української літератури. Масштаби окресленого завдання набагато ширші, ніж рамки одного дослідження, тому пропонована стаття є спробою розкрити лише один аспект проблеми, а саме показати зв’язок між популярним жанром фентезі та романом у віршах як яскравим представником сучасної “високої” літератури. До подібного зіставлення спонукає те, що роман у віршах, з’явившись як жанр в українській літературі на початку ХХ ст., популярним серед письменників не став, але вихід кожного твору Л. Костенко в цьому жанрі сприймався критикою і читачами як визначна культурна подія, ці твори знаходили відгук у масах. Звичайно, зближувати настільки різні твори лише на підставі їх популярності не можна, адже в кожного з них своя читацька аудиторія, але видається слушним поставити питання про можливу їх суголосність на глибинному ідейному рівні, як би парадоксально це не звучало. За матеріал для дослідження було взято, таким чином, романи у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай” і “Берестечко”, з одного боку, і роман “Дика енергія. Лана” Марини та Сергія Дяченків, з іншого. Останній твір цікавий ще й тим, що виглядає специфічним навіть у широких межах такого вільного жанру, як фентезі. Він виявляє активну тенденцію до виходу за межі суто літературного явища, до створення своєрідної масової субкультури, до гри, в якій майже зникає межа між літературним героєм і конкретною історичною особою. Так, популярна українська співачка Руслана – прототип головної героїні – звертається до читача у післямові до твору від імені цієї героїні з закликом прийняти певний стиль життя: “Дика Енергія – енергія творення й творчості. Вона не терпить штучних стимуляторів, наркотиків, істерик. Вона – не для слабких. Але якщо у твоїй душі є бодай краплина Дикої Енергії – ти зможеш стати справжнім Диким. Що більше ти віддаєш своєї сили іншим, то дужчим стаєш, бо завод, який виробляє Дику Енергію, у твоєму серці... Настане день великої боротьби за цей завод. Він уже настав. Я виходжу на цю битву. І ти виходь” [2, 412]. Момент гри, а точніше, життя-гри підкреслюється ще й тим, що книга містить дві післямови: від Руслани і від Лани (тобто від співачки, що ототожнює себе з героїнею твору), в результаті чого Лана перестає бути тільки літературним персонажем, а стає квазіреальною особою, що коментує твір про себе саму. Безперечно, виражений ігровий момент не є відкриттям Марини та Сергія Дяченків.З одного боку, гру зараховують до головних прикмет постмодернізму як літературного середовища, в котрому формувався роман “Дика енергія”, а з іншого – потужні ігрові інтенції за своєю природою містить у собі сам жанр фентезі, в якому “все можливе – боги, демони, добрі та злі чарівники, тварини і предмети, з...